Україна має величезні, фактично не розроблені ресурси метану вугільних родовищ. По його запасах наша країна займає четверте місце у світі. В основних вугільних басейнах – Донецькому і Львівсько-Волинському, по оцінках фахівців, вугільні пласти і вміщаючи породи містять 12-22 трлн. куб. м. метану. Запаси метану на окремих шахтах коливаються від 0,2 до 4,7 млрд. куб м. На сьогодні з глибин донецьких шахт можна видобувати й використовувати в енергетичних цілях більш 3 млрд. куб м метану на рік.

На сьогоднішній день підземна дегазація існує на 62 шахтах, але із загальної кількості добутого метану утилізується 80 млн. м. куб., що складає всього 4 % від загального газовиділення. А це майже в 4-5 разів нижче європейських показників.

Вітчизняний та закордонний досвід переконує в доцільності видобутку метану з вугільних родовищ. За умови застосування сучасних технологій видобутку вугільного метану, а також залучення відповідних інвестицій, загальну потужність ТЕЦ, працюючих на метані вугільних родовищ, може бути доведено до 2020 р. до 1000 МВт, а видобуток метану – до 6-9 млрд. м3 на рік.

Запровадження технологій використання шахтного метану для вугільної галузі України є надзвичайно актуальним як з точки зору екології, так і для забезпечення енергетичних потреб країни. Крім того, відбір шахтного газу є одним з важливих факторів створення безпечних умов роботи на шахтах.

Найбільш перспективними об’єктами для промислової розробки ресурсів шахтного метану в Україні є 29 шахт Донецького басейну, де річні обсяги видобутку вугілля вище 250 тис. т, питомий вміст метану у вугіллі більше 20 м3 на тону, вугільних запасів достатньо для подальшої експлуатації шахт протягом 10 років і більше.

На сьогоднішній день проблема використання вугільного метану полягає в тому, що інтенсивність проведення зазначених робіт стримується недостатнім фінансуванням та відсутністю специфічної метано-вугільної інфраструктури, яка дозволила б максимально використовувати власні технічні можливості для реалізації проектів.

В 2008 році Мінвуглепром та ДП «Центр альтернативних видів палива» спільно провели конкурс по залученню інвестицій для реалізації проектів по реконструкції систем дегазації шахт і утилізації шахтного метану на українських шахтах. За підсумками конкурсу були підписані відповідні договори з інвесторами про реалізацію проектів на шахтах ДП «Шахтоуправління «Донбас» та «Південнодонбаська №3» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія».

У цей час розглядаються відповідні договори по шахтах ім. Бажанова та «Холодна Балка» ДП «Макіїввугілля»,  ім. Стаханова ДП «Красноармійськвугілля» і ДП «ВК«Краснолиманська».

Обсяг інвестицій по зазначених  проектах складе більше 200 млн. гривень, які окупляться приблизно через 2-3 роки за рахунок добутого й утилізованого газу-метану. У результаті будуть впроваджені котлоагрегати, а також когенераційні установки загальною потужністю 20-25 МВт.                           Це дозволить скоротити виділення в атмосферу газу-метану на 8-10 млн. тонн (в еквіваленті З₂) на рік. І при цьому задіяти додаткові засоби від торгівлі квотами на викиди в рамках Кіотського протоколу.

Підземна газифікація вугілля – фізико-хімічний геотехнічний процес. Включає буріння свердловин для подачі повітряного або парокиснево-повітряного дуття та відводу газу, що утворюється, створення в пласті між свердловинами реакційних каналів, в яких вугілля взаємодіє з потоками газу. Ці канали виконуються шляхом збійки свердловин. Через бурові свердловини до пластів вугілля постійно подають повітря, рідше — його суміш з киснем: відбувається взаємодія оксидів вуглецю і водяної пари, що утворилися в зоні спалювання вугілля, з вуглецем стінок пласта. Одержані горючі гази використовують як паливо, іноді — як технологічну сировину. Переваги П.г.в.: невеликий обсяг підземних робіт, малий вплив на довкілля, мала собівартість одержуваного палива. Недоліки: невелика теплота згоряння газу (3,3 МДж/м³ для бурого і до 5 МДж/м³ для кам’яного вугілля), труднощі контролю розповсюдження фронту газифікації. Перша в світі промислова станція підземної газифікації вугілля стала до ладу 1937 року в Горлівці (Донбас). В різні роки працювало до шести дослідно-промислових і промислових станцій П.г.в. Сьогодні використовується дві з них – Південно-Абінська (Росія, Кузбас) та Ангренська (Сер. Азія). Дослідно-промислові установки є в США, ФРН, Великобританії, Канаді, Австралії. Наукові дослідження з підземної газифікації в Україні ведуться у Державній гірничій академії України, Інституті геології та геохімії горючих копалин НАН України, Донецькому науково-дослідному вугільному інституті.